Консультпункт

Адаптація дитини в дошкільному закладі.

Адаптаційний період- серйозне випробування для малюків 2-3 років життя. Викликані адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан малюка. Тому ми рекомендуємо:

Привести домашній режим у відповідність з режимом групи дитячого саду, в яку буде ходити дитина.
Ознайомитись з меню дитячого саду і ввести в раціон харчування малюка нові для нього страви.
Навчайте дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування: вмиватися, витирати руки; одягатися й роздягатися; самостійно їсти, користуючись під час їжі ложкою; проситися на горщик. Одяг обов'язково повинен бути зручним для дитини цього віку, оптимальний варіант: брюки або шорти без застібок і лямок.
Розширюйте "соціальний горизонт" дитини, нехай вона звикає спілкуватися з однолітками на дитячих ігрових майданчиках, ходити в гості до товаришів, залишатися ночувати у бабусі, гуляти по місту тощо. Маючи такий досвід, дитина не буде боятися спілкуватися з однолітками і дорослими.
Необхідно сформувати в дитині позитивну установку, бажання йти в дитячий сад. Малюкові потрібна емоційна підтримка з боку батьків: частіше кажіть, дитині, що Ви його любите, обіймайте, беріть на руки. Пам'ятайте, чим спокійніше і емоційно позитивно батьки будуть ставитися до такої важливої події, як відвідування дитиною дитячого садку, тим менш болісно буде проходити процес адаптації. Уникайте обговорення при дитині хвилюючих Вас проблем, пов'язаних з дитячим садом.
У перший день краще прийти на прогулянку, так як на прогулянці (у грі) малюкові простіше знайти собі друзів, познайомитися з вихователем. У дитячий садок можна брати з собою улюблену іграшку.
Плануйте свій час так, щоб у перший місяць відвідування дитиною дитячого садка у Вас була можливість не залишати його там на цілий день. Перші тижні відвідування дитячого саду повинні бути обмежені 3-4 годинами, пізніше можна залишити малюка до обіду, в кінці місяця (якщо це рекомендує вихователь) залишити малюка на цілий день.
Для попередження нервового виснаження необхідно робити в середині тижня "вихідний день" для малюка.
У період адаптації необхідно дотримуватися режиму дня, більше гуляти у вихідні дні, знизити емоційне навантаження.
Дитина повинна приходить в дитячий садок тільки здоровою.

Весь адаптаційний період проходить під контролем медико-педагогічної служби за участю практичного психолога.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Як полегшити перебування дитини у дитячому садку

1. Організуйте життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі.

Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел.

2. Треба зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди.

Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: „Не слухатимешся – віддам у ясла”. Це викликає страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршує стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати в неї бажання ходити до садка: „Якщо слухатимешся, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок”.

3. Дитині значно легше пристосовується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволоділа елементарними навичками самостійності.

Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

Допоможіть маляті навчитися самостійно сідати на дитячий стілець, пити з чашки, вчіть користуватися ложкою, їсти суп із хлібом, різноманітні страви, треба навчити дитину самостійно мити руки, брати активну участь у роздяганні, складанні одягу. Кожну спробу зробити щось самостійно обов'язково схвалюйте: „Молодець, ти сам уже вмієш їсти”. Не шкодуйте часу – маляті це дуже знадобиться. Досить складно буває маляті оволодіти правилами поведінки в дитячому садку. Особливо погано почуваються діти, яким у сім'ї нічого не забороняли. Перші вимоги вихователя (не бавитися під час занять, їжі, умивання, не хапати за волосся дітей; не брати речі зі столу вихователя тощо) викликають у них образу, а іноді плач. Треба поступово привчати дитину розуміти звернення до неї вимоги: „Не кидай іграшки, тримай у ручках, ось так”, „Треба помити руки, не можна їсти брудними руками”.

4. Навчіть маля гратися.

Діти, які тривало, не відволікаючись, граються іграшками, захоплюються грою і рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення.

Деякі батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися. Насправді ж діти раннього віку просто маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії, кидають, стукають, гризуть, не знаючи як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки слід напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у ліжечку лялька спатиме). Така спільна діяльність формує в дитини, крім ігрових умінь, потребу і навички спілкування.

5. Одна з головних причин труднощів перебування дитини в яслах – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми.

Дитина, яка спілкується лише із членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. Звісно, опинившись серед дітей, незнайомих людей у яслах, таке маля почувається неспокійно. Іноді батьки самі мимоволі формують у сина чи доньки негативне ставлення до сторонніх, говорячи: «Не слухатимешся, оцей злий дядя тебе забере» тощо. Слід, навпаки, виховувати в дитини привітне ставлення до дорослих і дітей. Гуляючи з малюком, завжди можна знайти привід сказати, наприклад: «Подивись, як лагідно всміхається до тебе тьотя, і ти всміхнись»; «Підніми газету, що впала в дяді».

Щоб малюк сміливо входив у групу однолітків, не ховався за вихователя, відмовляючись гратися з дітьми, треба привчати його до контактів із дітьми заздалегідь, виховувати доброзичливе ставлення до них. Так, гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, учіть її нікого не ображати, не забирати іграшки, спонукати до гри з однолітками: «Покоти м'ячик, Ігорю. А тепер Ігор тобі покотить. Молодці, хлопчики, добре граєтесь».

6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення.

Це теж полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим „так” чи „ні”, і вихователь зможе допомогти їй. Якщо ж малюка не навчили користуватися мовою, часто можна спостерігати таке: кричить, вередує, сердиться, що його не розуміють; не відповідає на лагідні запитання, відкидаючи запропоновані іграшки. Починають нервувати і дорослі, утративши надію заспокоїти маля. Щоб такого не сталось, учіть дитину користуватися спрощеними, а потім і повними словами (самі вимовляйте слова правильно), звертатися з проханням, відповідати на запитання. Уважна мам звикла розуміти свою дитини і без слів. Та не треба завжди поспішати виконувати її бажання. Краще звернутися до дитини: „Що ти хочеш? Пити? Скажи: пи-ти”. Дитина повинна знати своє ім'я, розуміти назви частин тіла людини, найуживаніших побутових предметів та процесів (стіл, стілець, чашка, ложка, їсти, гратися, гуляти тощо). Дбаючи про це, називайте словами добре знайомі дитині дії та предмети. Наприклад, одягаючи малюка: „Сашко вдягнеться і піде гуляти. Що будемо одягати: шапку, чобітки, пальто”.

7. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань,не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її до ясел. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.

Уроки розлуки

· Самі навчіться розлучатися з дитиною: вгамуйте тривогу і докори сумління через рішення вийти на роботу. Якщо мама впевнена, що з її малям у садку все буде гаразд, - так і буде.

· Дорогою розповідайте щось захопливе.

· Будьте чесні з дитиною. Не тікайте! Чітко скажіть: «Я йду на роботу, але я прийду за тобою після того, як ти поїси й поспиш».

· Дайте малюку із собою «талісман»: улюблену іграшку, вашу хустинку.

· Вигадайте ритуали прощання (усе, що відбувається регулярно, - заспокоює). Поцілуйте в кожну щічку, обійміть, дайте «п'ять»...

· Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.

· Не піддавайтеся на маніпуляції дитини - плач, умовляння, гнів. Чітко кажіть: «Ти будеш ходити в садок тому, це ти вже великий. А я допоможу тобі».

· Найголовніше - не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи.

· Пам'ятайте, що дитячий сад - це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

· І ще. За час, проведений у розлуці з мамою, у малюків... немов сідає батарейка. Дитина потребує «підзарядки» - тісного спілкування з мамою. Тому, навіть якщо в домі є інші діти, хоча б півгодини приділіть особисто малюку. Разом погуляйте, почитайте книжку. А ввечері візьміть на руки, поколисайте, зайвий раз обійміть: тілесний контакт обов'язковий! Адже ваше сонечко дуже сумує за вами.

Адаптація дитини 3-го року життя в дошкільному закладі

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить досить індивідуально. Одні діти легко і швидко звикають, не примушуючи батьків турбуватися та переживати. Інші, навпаки, звикають довго, хворобливо, а іноді й зовсім не можуть адаптуватися.

У період адаптації у дитини відбувається зміна динамічних стереотипів - раніше сформованих звичок та устрою життя. Додайте до цього й так звану імунну та фізіологічну ломку, подолання психологічних перешкод. Тому малюк переживає стрес, прояви якого різноманітні - відмова від їжі, сну, спілкування з оточуючими, занурення у себе, плач, хвороби. Щоби адаптація до дитячого садка проходила легше, слід підготувати малюка до того, що скоро у його житті настануть зміни.

Найбільш оптимальним часом для початку відвідування дитячого садка вважають початок літа або осені. Комплектація нових груп дітьми відбувається саме навесні. Але це не означає, що в інший час дитину не візьмуть у дитсадок. Буде дуже добре, якщо вихователь дитячого садка трохи раніше до офіційного початку відвідування групи малюком, познайомиться з майбутнім вихованцем, визначить можливі труднощі і надасть рекомендації з їх корекції ще до того, як дитина почне систематично відвідувати дитячий садок. Щоб контролювати процес адаптації, вихователь дошкільного навчального закладу веде так званий листок адаптації, а також проводить постійну роботу з батьками дитини, які створюють необхідні умови виховання дитини вдома.

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до умов виховання в дитячому садочку є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадку. З цією метою батьків знайомлять з умовами життя дітей у групі, а також вихователь знайомиться з умовами виховання дитини вдома, його індивідуальних особливостях, звичках. Бажано, щоб умови та вимоги до дитини з боку дорослих максимально співпадали. Стосується це, насамперед, режиму дня, навичок самообслуговування, культури поведінки. Також батьки повинні підготувати до відвідування дитячого садка і саму дитину.

По-перше,слід організувати спілкування малюка з іншими дітьми - під час прогулянок, відвідування сімей з дітьми. Малюк повинен навчитися спілкуватися, ділитися іграшками, грати і поводитися у дитячому суспільстві.

По-друге,чим більше навичок самообслуговування засвоїть дитина, тим легше буде відбуватися адаптація до дитячого садка. Вирішити це питання – батьківська справа.
Враховуючи практичний досвід роботи з дітьми, найбільш оптимальним для відвідування дитиною дитсадка вважаємо досягнення малюком трирічного віку. Згідно з вимогами програми виховання дітей у три роки малюк повинен уміти:

Вмиватися.З незначною допомогою дорослого мити руки, дотримуючись послідовності: дорослий допомагає засукувати рукава одягу, відрегулювати струмінь води, дитина самостійно змочує руки, бере мило, намилює руки; дорослий показує, як зробити багато піни; дитина повторює намилюючи рухи, змиває мило, умивається, закриває кран; якщо кран тугий, дорослий сам закриває його; дитина самостійно витирає руки та обличчя рушником, дорослий звертає увагу дитини на те, що руки та обличчя повинні бути сухими. Взагалі діти охоче вмиваються самостійно або за нагадуванням дорослого.
Доглядати за зовнішнім виглядом.Радіти чистому, красивому одягу, охайній зачісці. Відчувати негативні емоції у зв'язку з брудним одягом та руками, незачесаним волоссям; звертатися до дорослого з проханням допомогти дати лад. Радіти, коли такі неприємні моменти усунено. За нагадуванням дорослого користуватися носовою хустинкою, класти її у кишеню.
Правильно поводитися за столом.Прагнути їсти самостійно, відмовлятися від пропозиції «погодувати з ложки». Тримати ложку у правій руці, ретельно пережовувати їжу. Радіти, що уміє їсти самостійно, як дорослий. За нагадуванням дорослого користуватися серветкою. Помічати за показом дорослого красиво накритий стіл, яскравий посуд, смачну їжу. Упізнавати і називати знайомі страви (суп, борщ, каша, котлети, салат, пюре, компот, сік, чай). За нагадуванням дорослих говорити «дякую», допомагати прибирати за собою тарілку, чашку, серветку. Дома мати «улюблену» тарілку, чашку, серветку, із задоволенням спостерігати, як мама миє посуд, робити спроби самостійно вимити свою тарілку та чашку, подати хліб, пиріжок.
Доглядати за речами та іграшками.Разом з дорослим та за його показом складати іграшки на місця, вішати речі, ставити взуття. Спостерігати, як дорослий пере, прасує, чистить одяг, брати участь у митті іграшок, купанні ляльок.
Одягатися.Вчитися за показом дорослого знімати і вдягати одяг, розстібати великі ґудзики, шнурувати чоботи. Знати свої речі, радіти чистому одягу.
Грати.У грі відображати процеси умивання, одягання, їжі; годувати, купати, одягати іграшки (ляльок, звіряток тощо), «вчити» свої улюблені іграшки правильно їсти, вмиватися; у іграх-демонстраціях з іграшки, які показує вихователь, допомагати ляльці правильно вдягатися, приносити Зайчику усе необхідне для купання маленький зайченят тощо.

По-третє,необхідно привчити дитину до певного режиму дня, в якому відведено місце різним видам діяльності (гігієнічні процедури, прийом їжі, ігри та заняття, прогулянка, елементарна праця та інші).

По-четверте, малюк повинен знати, що таке дитячий садок, чим там займаються діти. Також у дитини слід стимулювати бажання відвідувати групу. Для цього дитині розповідають про життя в дитячому садку, розглядають ілюстрації, ходять до дитсадка під час денної прогулянки дітей і спостерігають за ними.

Приблизно за місяць до початку систематичного відвідування дитячого садка (коли буде зібрано усі необхідні документи та пройдено медичний огляд), добре, якщо Ви домовитесь з адміністрацією, і будете приходити разом з дитиною тільки на час денної прогулянки. Так дитина познайомиться з вихователем, дітьми, звикне до них, навчиться спілкуватися, у неї з'являться перші враження про життя у дитсадку. Важливо, щоб цей досвід був позитивним і сприяв виникненню бажання дізнатися, що іще цікавого в садочку. Обов'язково потоваришуйте з вихователями (їх, як правило, два) і помічником вихователя. Робіть це поступово. Довіра дитини до вихователя є неодмінною умовою гарного самопочуття і розвитку дитини у дошкільному навчальному закладі.

З часом, дитину можна буде приводити в садочок з ранку до денного сну. На це піде іще деякий час. Будьте терплячими, показуйте дитині, що Ви раді з того, що вона вже доросла і ходить до дитсадка, до дітей. Користуйтеся тим, що дитина виявляє потребу робити все самостійно, але при цьому враховуйте фактичний рівень її можливостей. Завдання дорослих - підтримувати прагнення до самостійності, не згасити його критикою незграбних дій дитини, не знищить віру дитини у власні сили. Допоможіть малюку помітити зростання своїх досягнень, відчути радість переживання успіху в діяльності. Частіше акцентуйте увагу на радісних моментах спілкування з дітьми та дорослими в дитячому садку, розпитуйте дитину про її враження.

Коли пройде певний час, спробуйте залишити дитину на денний сон. Обов'язково скажіть їй, що коли вона прокинеться, Ви одразу її заберете. Не обов'язково одразу спати до фактичного підйому. Спочатку можна спробувати тільки заснути, а коли малюк прокинеться - сказати, що мама вже прийшла. Так Ви зможете заспокоїти дитину, переконати її в тому, що додому малюка забиратимуть ЗАВЖДИ. Адже страх розлучення з близькими людьми, а тим більше з мамою - найбільш сильний страх (і, погодьтеся, не тільки дитячий!). Сподіваємось, що Ваша дитина поступово звикне до щоденного відвідування дитячого садка на увесь день. У вечірні години у дітлахів немало цікавих справ - загартування, вечори розваг, самостійна ігрова діяльність та багато іншого.

Бажаємо Вам та Вашій дитині швидкої та безболісної адаптації!

Рекомендації батькам із підготовки до вступу малюка в дитячий садок:

Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й до рослими: відвідуйте з малюками дитячі парки і майданчики, привчайте до гри в пісочницях.

Ходіть із малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.

Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня у групі.

Обговоріть у сім’ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок і т. д.). Важливо, щоб малюк не боявся, — тоді йому легше звикати. У жодному випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за його неслухняність.

Дізнайтеся, можливо у цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо у групі в дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.

Відвідайте дитячий садок у той час, коли діти на прогулянці, познайомте свого малюка з вихователькою й дітьми.

Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, дайте їй зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що вона вже велика. Налаштуйте дитину на мажорний лад.

Говоріть малюку, що це дуже здорово, що він доріс до дитсадка і став таким великим.

Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

Не обговорюйте при малюкові проблем, пов’язаних із дитячим садком.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка:

Вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Можливо, дитині час відкривати щось нове, цікаве, незнайоме.

На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. Він не просто віднімає іграшку у свого «колеги», а «улагоджує» конфлікт словами: «Це моє!».

Маля здатне кілька годин на день перебувати без мами.

Дитина може розбірливо сказати про свої потреби.

Малюк уже досить спритний, уміє самостійно їсти й пережовувати, миє руки й умивається, одягає і скидає з себе основні предмети одягу.

Нові умови можуть стати для малюка надто сильним подразником, скувати його самостійність та ініціативу. Батькам слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію радісну й очікувану, демонструючи малюкові впевненість і віру в добрий перебіг подій. Адже діти переймаються настроєм батьків, і надалі емоційний стан малюка визначатиме хід усього перебування протягом дня у дитсадку.

Адаптація дитини до умов ДНЗ

Дитина приходить у ДНЗ, адаптація його до умов дитячого садка протікає часом дуже болісно. Відбувається серйозна перебудова всіх стосунків з оточуючими людьми, перебудова звичних форм життя. Ця різка зміна умов може супроводжуватися важкими переживаннями, зниженням мовної та ігрової активності й нерідко позначається на здоров’ї дитини.

Проблема адаптації — це проблема в основному дітей 3-го й 4-го року життя, тому що більшість дітей приходять у дитячий садок саме в цьому віці. Найчастіше проблеми адаптації пов’язані з невідповідністю особливостей нових вимог і характеристик дітей за певними показниками, наприклад, випередження рівня розвитку пізнавальної сфери й відставання у сформованості необхідних культурно-гігієнічних навичок чи навпаки.

Роль улюбленої іграшки в адаптації до дошкільної установи

Процес адаптації кожної дитини проходить індивідуально і залежить не тільки від особливостей дитини, але й від майстерності педагога. Роль вихователя у процесі адаптації дитини раннього віку до ДНЗ полягає в забезпеченні сприятливого емоційного фону у групі, і одним із засобів його діяльності може бути улюблена іграшка малюка, адже в дошкільному віці важливе «спілкування» з іграшкою, яка виступає опорою для внутрішнього діалогу, другом і співрозмовником.

Відомо, що в житті багатьох дітей є улюблені іграшки, з якими малюки не розлучаються: з ними вони розмовляють, діляться радощами і роздумами, разом сплять, їдять, беруть їх на вулицю і в дитячий садок. Це так звані «іграшки-друзі», здатні допомагати малюкові у важких ситуаціях. Близькість такого друга полегшує малюкові переживання небезпеки або самотності, дає відчуття потрібності й самостійності.

Практично у будь-якої дитини є кілька улюблених іграшок, які вона регулярно бере з собою купатися, обідати або спати. Це можуть бути ляльки, звірятка або машинки, яких малюк наділяє душею і характером, і вони стають його кращими друзями. У той же час ці іграшки набувають ролі манекенів, на яких відпрацьовуються різні побутові дії: висадження на горщик, одягання, роздягання, годування з ложечки. Улюблена іграшка завжди супроводжує дитину, слідує за нею, робить її сильнішою і впевненішою у своїх вчинках.

З урахуванням вищесказаного слід зауважити, що улюблена іграшка сприяє адаптації дитини раннього віку до дошкільної освітньої установи й необхідна дитині для комфортного самовідчуття у проблемних ситуаціях.

Аналіз літератури і спостереження за дітьми показують, що адаптація до дитячого садка — це складний процес, який супроводжується для дитини стресом та іншими негативними наслідками, тому саме в цей період улюблена іграшка може виступити як чинник, що полегшує процес адаптації.

Функції, які виконує іграшка в період адаптації

Іграшка виконує функції психологічного захисту для дитини. У період образи на інших дітей або дорослих, коли дитині особливо необхідно, щоб її хтось обійняв, поспівчував.

Улюблена іграшка виконує функції партнера зі спілкування. У перші дні перебування в дитячому садку гра, спілкування з однолітками або дорослими відсутні через процес адаптації, і м’яка іграшка, принесена з дому, є єдиною давньою знайомою. Близькість такого друга полегшує малюкові переживання небезпеки або самоти, дає відчуття своєї потрібності й самостійності.

Іграшка виконує функції посередника між дорослим і дитиною, допомагає встановити емоційно позитивний контакт із дитиною. Дітям, у яких процес адаптації до ДНЗ носить тривалий і хворобливий характер, особливо важко виступати ініціатором спілкування, тому предметом спілкування вони вибирають улюблену іграшку.

Улюблені іграшки дітей допомагають їм знайти відчуття свого «Я» й усвідомити особисті переживання. Діти, які важко адаптуються до ДНЗ, приписують їй свій емоційний стан: «їй сумно», «Вона плаче», «Ведмедик чекає тата». Саме зі своїми зайцями, ведмедиками і лисичками діти програють і переживають усе, що з ними відбувається: сон, годування, гру, очікування батьків тощо.

Діти раннього віку часто наділяють улюблену іграшку своїми рисами і «віддають» їй свої переживання.

Щоденна присутність улюбленої й давно знайомої іграшки пом’якшує проходження процесу адаптації дитини раннього віку до ДНЗ і дає малюку відчуття захищеності й безпеки.

Хвороби малюка

Дитина вперше починає відвідувати дитячий садок, і щойно настають перші осінні холоди, багато дітей одразу ж починають хворіти. Та нікуди від дитячих недуг не подітися. Мамам залишається лише терпляче, з гідністю переживати всі недуги малюка, залишатися бадьорими, морально підтримувати і малюка, і решту рідних. Але багатьом це не завжди вдається, адже тривога за здоров’я і навіть за життя малюка інколи не відступає навіть тоді, коли дитина не хворіє. Мамі слід знати, що підвищена материнська тривожність може серйозно зашкодити маленькому хворому.

За довготривалими спостереженнями, на 7—10-й день із початку відвідування дитиною дитсадка малюк хворіє на застудні захворювання, стривожені батьки звертаються до вихователів та психолога із запитаннями: як урізноманітнити діяльність дитини в період хвороби й забезпечити спокій малюка протягом дня, не розпестивши його, як організувати виховну діяльність, не перериваючи процес адаптації?

Якщо нові іграшки дитина отримує тільки «на свята», хвороба — не причина змінювати правила. І навпаки, якщо ви маєте можливість дарувати малюку іграшки, коли він здоровий, тоді можна і під час хвороби — вона буде рада вашому подарунку.

Гратися з малюком необхідно завжди, а не тільки під час хвороби. Якщо ви будете гратися з малюком, дарувати йому подарунки лише тоді коли, він хворіє, то це може сформувати в дитини настановлення на отримання переваг від захворювання. Побудьте з дитиною, пограйтеся з нею чи почитайте книжку. Малюк із великим задоволенням прийме ліки, якщо спочатку «полікує ляльку».

Але якщо дитина вимагає все більше й більше уваги, не вступайте з нею в суперечки. Домовтеся з малюком, який час ви проводите з ним, а який — присвячуєте справам.

Рекомендації батькам: Як не розпестити дитину під час хвороби

Буде краще, коли дитина під час хвороби отримає іграшку неяскраву, безшумну й не дуже велику.

Під час хвороби приберіть подалі такі іграшки: автомати, машинки з моторами, ляльок, що плачуть, яскраві та великі плюшеві іграшки, конструктори, лабіринти, головоломки, тобто ті іграшки, які потребують від малюка розумових зусиль. У цей період дитині необхідний спокій.

Будьте послідовні у своїх діях та вчинках.

Намагайтеся не створювати для дитини особливих умов у сім’ї, не потрібні часті поступки тільки через плач чи погане самопочуття. А якщо потрібно дорікнути їй, то робіть це спокійно й ласкаво.

Не хваліть дитину надмірно, не запитуйте боязким голосом про її самопочуття.

Зберігайте із хворою дитиною звичні для неї взаємини (спокійний, дружелюбний вираз обличчя). Достатньо один-два рази в день цікавитись у дитини про її здоров’я, а не кожні 10 хвилин запитувати: «Як ти себе почуваєш?».

У харчуванні дотримуватися правила «хоче — їсть, не хоче — не примушуйте».

У період хвороби будьте спокійні та впевнені, випромінюйте гарний настрій, і видужання малюка відбудеться швидко.

Що робити, якщо дитина страждає на енурез?

1. Якщо ви не зверталися до фахівця, то потрібно зробити це обов’язково. Лікарі (уролог і невролог) та психолог вам обов’язково допоможуть.

2. Намагайтеся частіше говорити та доводити малюкові, як ви його любите.

3.Не сваріть дитину за мокрі штанці.

4.Не вимикайте в дитячій кімнаті світло: часто діти не можуть заснути, боячись темряви. Переживання збільшують імовірність мимовільного сечовипускання.

5.Якщо ніч минула спокійно, похваліть дитину. Якщо ж неприємність все ж таки відбулася, не демонструйте, що ви засмучені.

6.Не потрібно будити дитину, щоб посадити на горщик. Перерваний сон заважає повноцінному відпочинку. Крім того, малюк буде сподіватися, що хтось інший розв’яже його проблему.

Рекомендації батькам:

Не надавайте великого значення впертості й вередуванню.

Зауважте приступ, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

Під час приступу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на вашого малюка.

Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви сказали «ні», тримайтеся й далі цього.

Не здавайтеся навіть тоді, коли приступ у дитини протікає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Постарайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!».

Криза 3 років

Звикання до дитячого садка збігається із кризою 3 років. Криза 3 років — межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів у житті дитини, це зруйнування, перегляд старої системи соціальних відношень, криза виокремлення свого «Я». До 3 років батьки найчастіше спостерігають серйозні зміни в поведінці своєї дитині: вона стає егоїстичною, впертою, капризною. У цей період проходить важливий психічний процес вираження свого «Я», це спроба дитини самостійно подовжити психологічну «пуповину», навчитися багато робити самому і намагатися вирішувати свої проблеми.

Перший симптом, який сигналізує про початок кризи, — негативізм. Зауважимо, дитячий негативізм потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз із тим, що пропонують дорослі. При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном.

Ряд авторів гарно описує низку експериментів. Наприклад, дорослий, підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: «Це плаття чорного кольору», й отримує відповідь: «Ні, воно білого кольору». А коли говорять: «Воно біле», дитина відповідає: «Ні, чорне». Спроби заперечувати, робити все навпаки і є негативізмом.

Симптомами кризи трьох років є впертість та вередування.

Період упертості та капризування починається з 18 місяців і, як правило, закінчується до 3,5—4 років.

Пік упертості на 2,5—3 році життя.

Хлопчики більш уперті, ніж дівчата, але дівчатка більш вередливі, аніж хлопчики.

У кризовий період приступи впертості й вередування трапляються у дітей до 5 разів на день, а у деяких дітей до 19!

Якщо діти в 4 роки все ще продовжують часто впиратися та вередувати, то можна говорити про «фіксовані» приступи впертості, істеричності як зручний спосіб маніпулювання дитини своїми батьками.

Впертість слід відрізняти від настійливості. Наприклад, якщо дитина хоче якусь річ, але не може одразу отримати її і домагається, щоб це було виконано, то це наполегливість. Упертість — така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що дитина потребує, щоб було так, як сказала вона.

Криза 3 років необхідна. Вона — рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Батьки не повинні боятися її, оскільки це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує на те, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості й адаптивних здібностей.

А зовнішня «безкризовість», яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Отже, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння.

Основне завдання батьків у цей період — пом’якшити прояв кризи, допомогти дитині вийти з неї без негативних рис: адже впертість — це найвищий ступінь виявлення волі, вередливість — демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого «Я», егоїзм (у здоровому розумінні) — почуття власної гідності, агресивність — крайня форма самозахисту, замкненість — неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто ці риси необхідні для вживання в суспільстві. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів — не допустити закріплення її крайніх проявів.

Вередування в період адаптації

Вередлива дитина — джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, надто збудженим, через це з ним уникають контактувати однолітки. До того ж таке явище, як вередливість не просто неприємне, але й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Батькам і педагогам важливо знати, якими зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.

В українському педагогічному словнику вередливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необгрунтованому опорі вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму.

Є об’єктивні фізіологічні причини вередливості. До них можна віднести:

- адаптаційний період, різку зміну звичного стереотипу життя;

- негативні впливи на дитячу нервову систему захворювань, перенесених матір’ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певних ліків;

- ускладнені пологи, зокрема застосування щипців;

- захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиками, застосування наркозу;

- незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале);

- перевтома, виснаження нервової системи та всього організму;

- спадкова нервозність;

- нетривалий фізіологічний дискомфорт.

Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів, у період адаптації до нового режиму, нових умов життя: коли дитина починає відвідувати дитсадок, коли повертається в дитсадок після тривалих вихідних. Це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. У даному разі причина вередливості — перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесеним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи. Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження й розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу.

Нервозність, успадкована від батьків, — подвійно небезпечна, оскільки в таких сім’ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривожність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці.

У здорової дитини капризування може бути пов’язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратливість. Тож досить нагодувати дитину — і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.

З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд «гостросюжетних» мультфільмів, завелика кількість яскравих малюнків на виставці тощо забирають у малюка багато енергії. А це спричиняє нервове виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації — покласти дитину спати.

Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і необхідності тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою. Причинами роздратування можуть також бути теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо. Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина вередує, й усунути або принаймні пом’якшити дію об’єктивних чинників.

Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфортом, — нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте якщо дозволити цьому вкорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися буде надзвичайно складно.

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

- копіювання поведінки іншої людини;

- неправильна спрямованість родинного виховання;

- тривале перебування дитини сам на сам із непосильними для маляти проблемами;

- невміння розподілити час та організувати своє дозвілля;

- відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації;

- прагнення привернути до себе увагу;

- спроба розважитися.

Найлегше усунути вередливість, що виникла як наслідок копіювання поведінки іншої особи. Це відбувається, коли в дитини не сформоване критичне ставлення до власних і чужих дій, а натомість розвинена схильність запозичувати, привласнювати елементи поведінки інших людей, які її чимось приваблюють. У цьому разі досить провести з малюком роз’яснювальну роботу.

Прорахунки у родинному вихованні бувають різноманітні. Деякі турботливі батьки намагаються виконати будь — яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю раптом виконують не одразу або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим і дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу й вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Кожний малюк має знати не лише права, а й обов’язки, а отже має звикати до періодичних вмотивованих відмов на деякі свої прохання. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.

На формування хибного стилю виховання в сім’ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від усього складного чи небезпечного. Намагаючись компенсувати фізичні страждання, відсутність товариства однолітків, хвору чи хворобливу дитину оточують надмірною турботою, виконуючи кожне її бажання. Поступово дитина починає сприймати свій стан як привілей, а іноді навіть вдається до симуляції, щоб його не втратити. Важливо, щоб батьки і педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини.

Під оболонкою вередування іноді може ховатися дитяча розгубленість перед непосильним завданням. Прагнення учителів гімназій і ліцеїв навчати дітей, спираючись на «зону найближчого розвитку» (за Л. Виготським), як і бажання батьків виховати дітей вундеркіндами, має бути в розумних межах. Небезпечно позбавляти малят радощів дитинства, бо все це позначатиметься на їхньому здоров’ї.

Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже нервує і вередує, набридає дорослим своїми примхами. Малюк не здатний організувати своє дозвілля. Структурування навчального часу та організація дозвілля — серйозна проблема у виховній практиці.

Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктивного способу самоствердження в сім’ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Іноді ж досить порадити малюкові прийнятний для нього спосіб ствердження власного «я», спрямувати його на конструктивну діяльність, і проблема зникає автоматично.

Отже, і в сім’ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання — допомогти дитині знайти себе.

Вередування дитини може бути способом привернути до себе увагу дорослих членів сім’ї, якщо особисті турботи поглинають увесь їхній час. Батькам варто частіше замислюватися над розподілом свого часу. До цієї ж категорії примх належить капризування через ревнощі дитини до брата чи сестри, яким дорослі, на її думку, приділяють більше уваги. У цьому разі батьки мають подумати про усунення конкуренції за право на увагу. Причини тут можуть бути різні, тому єдиного рецепта розв’язання подібної проблеми не існує. Дитина може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. При цьому малюка не обходить, які наслідки, позитивні чи негативні, спричиняють його дії. Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично!